КВІТКОВА ФЕЄРІЯ

   Споконвіку особливу увагу люди приділяють квітам. Чим же пояснити таку велику любов до рослин? Все просто: квіти прекрасні. Вони радують око, ніжно хвилюють душу, прив’язують наші серця до рідного краю. Наші предки теж обожнювали квіти, думаючи, що це творіння природи подаровано Богом. Вважали, що Бог засіває землю квітами, щоб люди побачили рай ще на землі…

  Завідувач Тетяна Фадєєва розповіла читачам цікавинки про квіти,про їх походження на планеті. Діти  згадали художні твори, в яких героями виступали прекрасні рослини.

  А наша гостя Марина Старощук навчила дітей майструвати вазочку із квітами.

  Квіти – постійні супутники нашого життя. Вони нас оточують всюди: у дворах, в будинках, на газонах. Вони зображені на вишитих рушниках, скатертинах, тканинах, з яких ми шиємо одяг. Ними розмальовують гончарні вироби, печі, стіни будівель. Наявність малюнків з квітами надає різним предметам побуту затишок і красу. А ще квіти є на нашому національному одязі.

  Рослини не просто прикрашають наше життя та дарують свій вишуканий і легкий аромат, вони також очищають повітря, насичуючи його киснем. 

  Почитайте прекрасну легенду про Троянду і Шипшину:

  Посадила якось в саду матінка Покрова кущ троянди та кущ шипшини. Росли вони, зростали, сестричками-подружками були.Та якось розгнівалася троянда на шипшину, звинуватила її в тому, що та сонце затуляє. Шипшина поглянула довкола і побачила, що її тінь справді падає на троянду.

— Знаєш що, сестро, — каже до троянди, — ходімо до матінки Покрови. Розповімо їй про нашу біду і попросимо, щоб вона нас розсадила. богиня наша добра, вона нам допоможе. Мені соромно спричиняти тобі біду.

  І став рід розових перед зеленими очима богині рослинності. Мовила невелика троянда:

— Паніматко наша! Я прийшла просити тебе, щоб пересадила ти нас з шипшиною, бо вона мені затуляє сонце. Поглянь на мене, яка я немічна.

  І замовкла, безсило звісивши додолу свою голівку-квітку, єдину на весь кущ.

  Та Покрова мовчала, не поспішала. Вона пригладила ялинові коси, поправила на собі вербовий одяг, подивилася на шипшину і мовила:

— А ти що скажеш?

— Добре мені з моєю сестрою рости. Та я гадала, що своїм дужим тілом затуляю сестру від холодного північного вітру і зовсім забула, що і від сонця її затуляю. Розсади нас, а я неподалік буду рости та милуватися її вродою, коли своєї не маю.

— Гарно говориш, дочко, розумно і без зла. Покрию тобою місця біля дороги. Хто йтиме — тебе зустріне. Вроди своєї не маєш, кажеш?

   І Покрова знову задумалася.

— Прикрашу тебе я червоними ягодами. Ти будеш не тільки красивою, а й корисною. А колючки хай залишаються з тобою. Краса не має бути м’якою.

   Поклонилися богині квіти і пішли. Троянда повернулася у сад і до нині є прикрасою у кожному саду. А шипшина поселилася на узліссі, в ярах та попідтинню. Часто можна почути, як крізь тин шепочуться троянда і шипшина. То вони діляться своїми дівочими секретами. А Покрова тільки посміхається, радіючи, що виховала своїх дочок незрадливими та чуйними.