Служити і захищати
24 лютого 2016 року відбулася незвичайна для нашого закладу подія: до дитячої бібліотеки № 45 на зустріч з читачами на гарній білій машині приїхали не за викликом, а на запрошення, троє молодих патрульних поліцейських.
Члени екіпажу Григоренко Дмитро, Швець Ірина та Барбул Владислав забезпечують спокій громадян і порядок у Київському районі Одеси.
Завідуюча бібліотекою Марія Суховецька спочатку надала слово психологу Тетяні Палагуті, яка пояснила, чому важливо знати і виконувати закони України. Нова поліція повинна приходити на допомогу громадянам, і ми маємо довіряти їй. Спільними зусиллями ми змінимо нашу країну на краще.
Довелося пояснити учасникам заходу, як має відбуватися спілкування з "живими книжками" (у даному разі "живі книжки" - це поліцейські). Виявляється, що можна гортати сторінки людського життя і таким чином дізнаватися багато цікавого.
Як це зробити? Приготуй запитання для поліцейського і отримай його чесну відповідь. Так приблизно відповів Дмитро, коли його запитали десятикласники з 89 ЗОШ, як він пройшов тестування: "Кажіть правду, відповідайте чесно". Відповіді були вичерпні, зі знанням справи, адже за плечима у хлопця немалий життєвий досвід роботи, освіта (автодорожній технікум, політехнічний інститут).
Допитувалися, що роблять дівчата-поліцейські, чи не відсиджуються, бува, в автомобілі, поки розборки з правопорушниками ведуть чоловіки? На що Дмитро, з повагою поглянувши в бік Ірини, яку оточили шестикласники з 65 школи, сказав: "Вони працюють так, як і ми, чоловіки, роботи вистачає на всіх. Дуже потрібні розумні і сміливі люди, адже патрульна поліція - це молодь від 21 року до 35. Дівчат зараз в одеській патрульній поліції 35 - 40%."
Ірина не тільки розповідала про себе і свою роботу, а й показала на прохання найбільш допитливих учнів, як при затриманні надівають кайданки. Тут же вишикувалась черга тих, хто побажав відчути "браслети" на своїх ручках. Дітям нагадали, що спливе час і вони не встигнуть почути відповідь на запитання, з яким прийшли до "книжки".
Кожні 15 хвилин змінювались "живі книжки", про що сповіщала Мавпочка : "Пора переходити на душевну розмову до іншої групи".
Владислав, розчулившись від маси запитань: і про зброю, і про цікаві випадки під час чергування, - дозволив приміряти куртку учневі, мабуть, майбутньому поліцейському, пояснив, як можна знешкодити нападника без жодного пострілу, маючи в своєму арсеналі... ліхтарик.
На запитання про те, чи застосовували наші гості зброю, відповіли, що ні.
1000 раз треба подумати, щоб із захисника не перетворитися на порушника. Хай бог милує - погодилися всі присутні.
Півтори години стрімко пролетіли, діти не могли заспокоїтись, поки не побачили, а деякі ще й не приміряли бронежилети. Вони продовжували зачаровано дивитися на трійцю молодих людей, які обрали самі собі
нелегку, небезпечну, але дуже потрібну для нашого суспільства роботу - служити і захищати народ України.
Хтось із присутніх, прощаючись, крикнув: "До побачення! Бережіть себе!"