Служити і захищати

Служити і захищати

   24 лютого 2016 року відбулася незвичайна для нашого закладу подія: до дитячої бібліотеки № 45 на зустріч з читачами на гарній білій  машині приїхали не за викликом, а на запрошення, троє молодих патрульних поліцейських. 

   Члени екіпажу Григоренко Дмитро, Швець Ірина та Барбул Владислав забезпечують спокій громадян і порядок у Київському районі Одеси.

   Завідуюча бібліотекою Марія Суховецька спочатку надала слово психологу Тетяні Палагуті, яка пояснила, чому важливо знати і виконувати закони України. Нова поліція повинна приходити на допомогу громадянам, і ми маємо довіряти їй. Спільними зусиллями ми змінимо нашу країну на краще.

Довелося пояснити учасникам заходу, як має відбуватися спілкування з "живими книжками" (у даному разі "живі книжки" - це поліцейські). Виявляється, що  можна гортати сторінки людського життя і таким чином дізнаватися багато цікавого.

 Як це зробити? Приготуй  запитання для поліцейського і отримай його чесну відповідь. Так приблизно відповів Дмитро, коли його запитали десятикласники з 89 ЗОШ, як він пройшов тестування: "Кажіть правду, відповідайте чесно". Відповіді були вичерпні, зі знанням справи, адже за плечима у хлопця немалий життєвий досвід роботи,  освіта (автодорожній технікум, політехнічний інститут).

Допитувалися, що роблять дівчата-поліцейські, чи не відсиджуються, бува, в автомобілі, поки розборки з правопорушниками ведуть чоловіки? На що Дмитро,  з повагою поглянувши в бік Ірини, яку оточили шестикласники з 65 школи, сказав: "Вони працюють так, як і ми, чоловіки, роботи вистачає на всіх. Дуже потрібні розумні і сміливі люди, адже патрульна поліція - це молодь від 21 року до 35. Дівчат зараз в одеській патрульній поліції 35 - 40%."

 Ірина не тільки розповідала про себе і свою роботу, а й показала на прохання найбільш допитливих учнів, як при затриманні надівають кайданки. Тут же вишикувалась черга тих, хто побажав відчути "браслети" на своїх ручках. Дітям нагадали, що спливе час і вони не встигнуть почути відповідь на запитання, з яким прийшли  до "книжки".

Кожні 15 хвилин змінювались "живі книжки", про що сповіщала Мавпочка : "Пора переходити на душевну розмову до іншої групи".

   Владислав, розчулившись від маси запитань: і про зброю, і про цікаві випадки під час чергування, -  дозволив приміряти куртку учневі, мабуть, майбутньому поліцейському, пояснив, як можна знешкодити нападника без жодного пострілу, маючи в своєму арсеналі... ліхтарик. 
   На запитання про те, чи застосовували наші гості зброю, відповіли, що ні.
   1000 раз треба подумати, щоб із захисника не перетворитися на порушника. Хай бог милує - погодилися всі присутні.

Півтори години стрімко пролетіли, діти не могли заспокоїтись, поки не побачили, а деякі ще й не приміряли бронежилети. Вони продовжували зачаровано дивитися на трійцю молодих людей, які обрали самі собі

 нелегку, небезпечну, але дуже потрібну для нашого суспільства роботу - служити і захищати народ України. 

Хтось із присутніх, прощаючись, крикнув: "До побачення! Бережіть себе!"