І чорноморські хмари над Тарасом пливуть, неначе сиві кобзарі...

   Минуло 157 років від дня перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на українській землі, як це заповідав поет. Дата сумна, але ми маємо дякувати найближчим друзям Шевченка, що вони зуміли буквально на сороковий день після смерті домогтися у влади дозволу на  перепоховання поета в Україні. Особливо опікувалися цим організатори та виконавці заповіту Михайло Лазаревський  та Григорій Честахівський , які наполягли на тому, щоб саме у Каневі поховати Тараса Григоровича, звідки було видно, було чути могутній Дніпро.
   У День пам'яті великого Поета бібліотекар Наталія Коваль  разом з читачами 5 в класу 89 школи спробували розібратися в тому, чи відвідував Тарас Григорович Південну Пальміру, так тоді називали наше місто у царській імперії, адже тут потім жили його друзі Андрій Лизогуб, Яків Кухаренко, княжна Варвара Репніна - жінка, яка кохала поета, з якими спілкувався, листувався, коли знаходились на відстані. Під час заслання в Оренбург друзі на прохання поета, ризикуючи своїм життям, кар'єрою, посилали посилки з книжками, папером, фарбами...       Розуміючи, що навряд чи йому дозволять оселитися в Санкт-Петербурзі після повернення із заслання, Шевченко був готовий поїхати на Україну. Серед міст, де б він хотів жити, Шевченко назвав і Одесу. Тут були друзі, тут було Чорне море, тут була Україна.
    Шевченко з нами: в книгах одеських письменників, картинах художників, назвах вулиць, проспектів, парків...
    До пам'ятника приходить молодь з квітами, тут  проходять свята і урочистості. Він з Україною НАЗАВЖДИ.

   Ті з вас, шановні читачі, хто хоче дізнатися більше про життя і творчість Тараса Шевченка - відвідайте бібліотеки нашого міста.