"Клене мій опалий..."

Клене мій опалий, клене зледенілий,

Чом стоїш, схилившись, в заметілі білій?

Може, щось побачив? Може, щось почулось?

Наче тобі в поле вийти заманулось.

І, як п'яний сторож, вийшов на дорогу,

Потонув в заметі, приморозив ногу.

Ех, і сам я нині щось учув утому,

З дружньої вечірки не дійду до дому.

Там верба зустрілась, там сосну примітив, 

Наспівав пісень їм в заметіль про літо.

Сам собі здавався я таким же кленом,

Тільки не опалим - молодим, зеленим.

Втратив зовсім скромність, і під хуртовину

Обіймав берізку, як чужу дружину. 

(Переклад Петра Засенка)

3 жовтня 2015 року минуло 120 років від дня народження великого поета Сергія Єсєніна, без віршів якого неможливо уявити російську поезію ХХстоліття.

З юності в його серце запала Росія, її сумні та розлогі пісні, бунтарський разінський дух та кандальний сибірський брязкіт, церковний благовіст і сільська тиша, веселий дівочий сміх та горе матерів, що втратили своїх синів на війні. Про все це він напише у своїх віршах, які, за словами поета Миколи Тихонова, не можуть постаріти, бо в них тече "вічно молода кров вічно живої поезії".

Про життєвий шлях, творчість поета вели мову під час поетичної години  бібліотекарі Тетяна Філенко та Марина Пузіна з читачами з санаторію "Степове повітря" 6 жовтня. Діти слухали і читали самі вірші Єсєніна, захід супроводжувався записами пісень на слова поета та переглядом відеопрезентації.

Береза

Біла береза за моїм вікном

Під пухнастим снігом спить холодним сном.

І пухнасті віти срібно обніма

Китиць бахромою снігова кайма.

І стоїть береза в сонній тишині,

І горять сніжинки в золотім огні.

А зоря ліниво колом сновига і у нове срібло віти одяга.

(переклад Володимира Сосюри)