Тарас Шевченко

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі

То виринав, то потопав,

Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів.

 

Чарівні звуки твої, мово!

"Мова - це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова - це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам'ять, найцінніше надбання віків, мова - це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу"

                                                                        Олесь Гончар

   До Міжнародного дня рідної мови бібліотекар А.Б. Снігуренко підготувала і провела вікторину "Чарівні звуки твої, мово!"

    Ведуча розповіла присутнім на заході читачам 5б класу НВК 84 про мовні традиції, які сягають далеких часів, про довгий і тернистий шлях розвитку української мови. Вона здобула визнання,  повагу й любов далеко за межами нашої країни. Українські пісні співають українською мовою в багатьох країнах світу.

   Росйський письменник М. Горький говорив: "Я люблю чарівні мелодії української народної пісні, хвилюючу красу українької музики, прекрасну українську мову, чудову народну говірку".
    Діти взяли активну участь у вікторині.

              Молитва до мови  Катерини Мотрич

 

   Мово! Пресвятая Богородице мого народу!
   З чорнозему, рясту, любистку, м`яти, євшан-зілля, з роси, дніпровської води, від зорі і місяця народжена!
   Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.
   Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог-Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. Тож стояла ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душу Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.
   Мово моя! Звонкова кринице на дорозі нашої долі. Твої джерела б`ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в Тобі ясні зорі, тому й ласкава така. Тож зцілювала Ти втомлених духом, давала силу, здоров`я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що молилися на дароване Тобою Слово.
    Бо Споконвіку було Слово.
    І Слово було у Бога.
    І Слово було Бог”.

Щоб Internet став другом

   14 лютого відзначається неофіційне свято - День комп'ютерника.
   У 1946 році в цей день громадськості вперше був представлений електронний комп'ютер ENIACI, який був створений для потреб армії США, яка намагалась створити новий спосіб обчислювання військових розрахунків та програмування військових дій. ENIACI пропрацював в американських військах 9 років, його використовували для складання балістичних таблиць армії, після чого розібрали.

    Перші моделі комп'ютерів працювали тільки в підрозділах артилерії та авіації, а люди, завдяки яким функціонували ці обчислювальні машини, називалися армійськими калькуляторами.
    Сьогодні комп'ютери розповсюджені по всьому світові, послугами всесвітньої мережі интернет користуються більше 6 мільярдів людей. Спілкування у віртуальних мережах - невід'ємна частина соціального життя.

   Які ж загрози чекають на дітей в інтернеті? Про це розповіла учням 5в класу 55 школи співробітниця міського Департаменту юстиції Федоровська Наталія Олександрівна, ілюструючи свою розповідь прикладами з відомих казок.

    Бібліотекар Коваль Н.В. провела гру з дітьми, під час якої діти, вибравши собі нік,  записали на стікері, для чого їм потрібно користуватися мережею, закріпили правила користування інтернетом:

не повідомляй про себе і батьків приватну інформацію;

не висилай незнайомим людям своє фото;

не вір всьому, що кажуть про себе віртуальні  знайомі;

обмежуй свій час роботи та ігор в інтернеті;

батьки мають знати, чим ти займаєшся, коли сидиш біля комп'ютера;

перевіряй дані, які отримуєш з мережі;

тримай пароль комп'ютера у таємниці;

якщо опиняєшся в складній ситуації - поговори з батьками. 

Вартові спокою

   15 лютого 2014 року виповнюється 25 років від того моменту, як останній радянський солдат покинув територію Афганістану. Дев'ять років йшла ніким і нікому необ'явлена, героїчна і трагічна війна . Але у пам'яті людській вона ще житиме довго, тому що її історія написана кров'ю солдат та сльозами матерів, обелісками з жестяними зірочками .

    І, звичайно ж, війна навічно залишиться у душах того покоління, що вийшло із неї.
    7 лютого у НВК-84 до школярів  прийшов Валентин Миколайович Вагін, який з 1980 по 1983 рік перебував на службі у Афганістані як військовий лікар. Він розповів дітям про важкі дні перебування в чужій країні, нелегкі випробування для солдат і офіцерів, читав вірші друзів, написані на війні . Валентин Миколайович повідомив, що війна забрала 15051 життя з радянської сторони, більше 53 тисяч було поранених. Всього приймало участь 150 тисяч солдат і офіцерів Радянської Армії. Розповідь супроводжувалася демонстрацією кадрів із фільму "Останній солдат".
    Після повернення додому Вагін В.М. написав і видав дві книги спогадів про війну і своїх товаришів.

   Завідуюча бібліотекою № 45 Суховецька М.І. представила книги, які розповідають про події 25-літньої давнини: "Афганская война: как это было", "Никто не создан для войны", "Возвращение из Афганистана" Н. Стрельникової.

   Вчитель історії Олександр Вікторович Прокоп'єв розповів про роботу, яку проводить з членами шкільного історичного музею, сумісну роботу з ветераними воєн по патріотичному вихованню учнів школи.

   Діти з цікавістю слухали розповідь, роздивлялися книжки, а потім квітами поздоровили ветерана, подякували за можливість жити у мирній країні.

Крути у моєму серці досьогодні 

    "Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього", говорить народна мудрість. І це дійсно так, бо як дерево тримається на землі своїм корінням, так і людина тримається на землі своїм минулим. Людина, яка не знає минулого - як перекотиполе, куди вітер подме, туди воно й котиться. Саме тому ми повинні знати свою історію, своє минуле, а історія наша вмита кров'ю і сльозами.

   Однією з найтрагічніших її сторінок є бій під Крутами. Дата 29 січня 96 років тому назад увійшла в українську історію як день пам'яті мужніх героїв, що душу й тіло поклали за самостійність, волю та незалежність Батьківщини.

І знов, у котрий це вже раз,

Зійшлися ми в одній родині,

Щоб пом'януть той славний час,

Коли в офіру батьківщині

Себе принесли кращі з нас.

Нема любові понад ту,

Що окропила кров'ю Крути,

 І ту гарячу кров святу

Повік Вкраїні не забути.

   Хвилиною мовчання вшанували пам'ять героїв учні 7в класу 89 школи під час  заходу, який провела бібліотекар Коваль Н.В.

«Ще нам, браття-українці, усміхнеться доля»

   27 січня 2014 року минає 175 років від дня народження  Павла Платоновича Чубинського - великого сина  України.

   Народився він на хуторі біля м. Бориспіль Київської області, навчався у другій Київській гімназії, а згодом у Петербурзькому університеті на юридичному факультеті.

    В студентські роки захоплюється суспільно-політичною діяльністю, любив спілкуватися з селянами. Під час канікул збирав етнографічний матеріал у Переяславі, Золотоноші.

   Після повернення в Україну впродовж 1861 – 1862 років пише статті для журналу «Основи», бере активну участь у діяльності Київської Громади. Проти «Громади» невдовзі було заведено кримінальну справу і П. Чубинського висилають на 6,5 роки до Архангельської губернії, де він працює судовим слідчим, бере участь у експедиціях. Його цікавить економіка та природні умови Півночі.

   Після повернення на Україну Павло Платонович працює у Географічному товаристві у Києві, яке згодом було закрито, а Чубинського «как неисправимого и опасного в крае агитатора» було вислано з Києва. Вражають обсяг і глибина дослідницької праці  по збиранню пам’яток народної культури: підготовлено і видано два томи наукових праць, створено музей, в якому було більше трьох тисяч експонатів.

    У 1871 році виходить перша і остання збірка віршів під назвою «Сопілка», де автор друкується під псевдонімом Павлусь.

Але найбільш відомим зробив Павла Чубинського вірш «Ще не вмерла Україна…», який став державним гімном України.

    У заході, який провела бібліотекар Коваль Н.В., активну участь прийняли учні 6в класу 89 школи.