«Ще нам, браття-українці, усміхнеться доля»

   27 січня 2014 року минає 175 років від дня народження  Павла Платоновича Чубинського - великого сина  України.

   Народився він на хуторі біля м. Бориспіль Київської області, навчався у другій Київській гімназії, а згодом у Петербурзькому університеті на юридичному факультеті.

    В студентські роки захоплюється суспільно-політичною діяльністю, любив спілкуватися з селянами. Під час канікул збирав етнографічний матеріал у Переяславі, Золотоноші.

   Після повернення в Україну впродовж 1861 – 1862 років пише статті для журналу «Основи», бере активну участь у діяльності Київської Громади. Проти «Громади» невдовзі було заведено кримінальну справу і П. Чубинського висилають на 6,5 роки до Архангельської губернії, де він працює судовим слідчим, бере участь у експедиціях. Його цікавить економіка та природні умови Півночі.

   Після повернення на Україну Павло Платонович працює у Географічному товаристві у Києві, яке згодом було закрито, а Чубинського «как неисправимого и опасного в крае агитатора» було вислано з Києва. Вражають обсяг і глибина дослідницької праці  по збиранню пам’яток народної культури: підготовлено і видано два томи наукових праць, створено музей, в якому було більше трьох тисяч експонатів.

    У 1871 році виходить перша і остання збірка віршів під назвою «Сопілка», де автор друкується під псевдонімом Павлусь.

Але найбільш відомим зробив Павла Чубинського вірш «Ще не вмерла Україна…», який став державним гімном України.

    У заході, який провела бібліотекар Коваль Н.В., активну участь прийняли учні 6в класу 89 школи.